Суд не може покласти обов'язок щодо повернення кредиту на чоловіка і дружину в рівних долях на підставі ч. 4 ст. 65 СК України: ВССУ

Особа звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу між нею та відповідачем, стягнення з нього аліментів на утримання дочки, встановлення факту спільного проживання до шлюбу, визнання майна об'єктами права спільної власності, стягнення грошової компенсації частки на автомобіль.

Крім того, позивач просила визнати такими, що використані в інтересах сім'ї та є спільним боргом 2 кредити, отримані позивачем, та покласти обов'язок по їх поверненню на позивача та відповідача в рівних долях.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та зазначив, що статтею 61 СК України, передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст.65 СК України).

Суд зауважив, що боргові зобов'язання перед позикодавцем, несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір, а відповідачем не надано суду жодних доказів про те, що кредитні договори, укладені позивачем не в інтересах сім'ї, а кошти, які були одержані за договором, використанні в особистих цілях позивача.

Суд першої інстанції також послався на правову позицію ВСУ, викладену у Постанові від 19.06.2013 № 6-55ц13.

А тому суд визнав таким, що використані в інтересах сім'ї та є спільним боргом, кредити та поклав обов'язок по його поверненню на позивача і відповідача в рівних долях.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

До ВССУ звернувся Банк з касаційною скаргою на рішення судів в частині вирішення вимог про визнання кредиту спільним боргом та покладення обов'язку щодо його повернення на позивача і відповідача в рівних долях.

ВССУ задовольнив касаційну скаргу Банку частково, а рішення судів в оскарженій частині скасував з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд.

ВССУ зазначив, що згідно з договором кредит надається позичальнику для власних потреб, а між позивачем та Банком склалися кредитні правовідносини, в яких банк є кредитором, а позивач боржником.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

ВССУ звернув увагу, що суди не з'ясували наявність згоди кредитора стосовно переведення частини боргу на іншу особу та не зазначили норму права, на підставі якої було здійснено заміну боржника у зобов'язанні.

ВССУ дійшов висновку, що вирішення спору в цій частині позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 65 СК України не може бути визнано обґрунтованим, оскільки ця норма регулює сімейні правовідносини між подружжям в частині поділу виконаних одним із подружжя боргових зобов'язань, і не регулює правовідносини щодо заміни сторони у договорі без згоди кредитора (ухвала від 08.11.2017 у справі № 274/5230/15-ц).