Наявність порушень з боку органу публічної влади при прийнятті рішень щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна особи, яка порушень не вчинила

Суди застосували практику Європейського суду з прав людини та відмовили у задоволенні позову прокурора про витребування у особи земельної ділянки на користь держави.

Так, до суду з позовом звернувся прокурор в інтересах Головного управління Держгеокадастру, в якому просив скасувати рішення сільської ради щодо відведення земельної ділянки та витребувати на користь держави із незаконного володіння особи земельну ділянку.

У позові зазначав, що прокуратурою за результатами вивчення матеріалів кримінального провадження встановлено ряд порушень вимог земельного законодавства під час припинення права постійного користування земельними ділянками державним підприємством. Вказали, що рішення сільської ради, яким припинено право постійного користування, прийнято з перевищенням компетенції. Спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності, а тому вирішувати питання мав власник в особі відповідного органу виконавчої влади.

Суд у задоволенні позову прокурора відмовив. Суд встановив, що державне підприємство звернулось з заявою про відмову від права постійного користування земельною ділянкою, попередньо отримавши погодження Міністерства аграрної політики та продовольства України, тобто з дотриманням норм законодавства. А після добровільної відмови від права постійного користування спірні земельні ділянки були зараховані до земель запасу сільської ради.

Суд дійшов висновку, що особа скористалася своїм законним правом та отримала безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у відповідності до ст. 121 ЗК України, а рада розпорядилася земельною ділянкою та передала її безоплатно у власність фізичній особі, якою було в подальшому отримано свідоцтво на права власності на земельну ділянку.

Згідно зі статтею 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Зі змісту даної статті суд дійшов висновку, що вона передбачає випадки примусового припинення права власності на земельну ділянку хоча в її тексті не використовується термін «примусове» відчуження.

Суд зазначив що, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року суд акцентував увагу на Рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Stretch v. United Kingdom» («Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії»), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючі визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Суд зауважив, що, здійснюючи публічно-правові функції в сфері надання земельної ділянки у власність відповідно до положень Земельного кодексу України, сільська рада діяла як суб'єкт владних повноважень і повинна була приймати рішення в межах законодавства. Тому особа мала обґрунтовані очікування щодо дотримання суб'єктом владних повноважень при прийнятті ним рішення вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Рішення суду першої інстанції залишили без змін апеляційний суд та ВССУ.

Відхиляючи касаційну скаргу прокурора, ВССУ також послався на рішення ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України», в якому Європейський суд з прав людини констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування.

ВССУ вказав, що громадянин України, який у межах, наданих законодавством України набув право на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, презюмується, діють у межах правового поля (ухвала ВССУ від 01.11.2017 у справі №369/2703/16-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70710586).