1. Вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін

Суть спору: суд прийняв рішення про стягнення з агрофірми «Д» заборгованості на користь Підприємця. Агрофірма «Д» подала до суду заяву про розстрочення виконання цього рішення, бо не мала змоги погасити заборгованість одразу в повному обсязі. Заяву було обґрунтовано незадовільним фінансовим станом підприємства та наявністю у нього заборгованостей, а також важкою економічною ситуацією у країні. Суд першої інстанції задовольнив заяву про розстрочення. Апеляційний суд, зазначивши, що сторони у справі перебувають в однакових економічних умовах, у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення відмовив. Агрофірма «Д» подала касаційну скаргу.

ВГСУ під час вирішення справи враховував таке: підставою для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їхній фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави. Суд повинен враховувати можливі негативні наслідки і для боржника (під час виконання ним рішення), і для стягувача (у разі затримки виконання рішення), та не допускати їх настання; обставини, наведені відповідачем на обґрунтування заяви про розстрочення, не є тими виключними обставинами у розумінні ст.121 ГПКУ, які дають підстави для прийняття рішення про розстрочення виконання, а важка економічна ситуація у країні має загальний характер і повною мірою стосується обох сторін.

Постанова ВГСУ від 09.11.2016 р. № 914/1488/15: у задоволенні касаційної скарги відмовити.

2. Позов залишається без розгляду, якщо позивач не надав матеріалів, необхідних для вирішення спору

Суть спору: Підприємець подав позов про стягнення з АТ «В» заборгованості. Ухвалою господарського суду позовну заяву залишено без розгляду. Постановою апеляційного суду цю ухвалу було скасовано, а матеріали справи повернено до суду для розгляду по суті. АТ «В» подало касаційну скаргу, попросивши постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу господарського суду залишити без змін. У скарзі зазначалося, що позивач без поважних причин не виконав вимог суду про надання оригіналів документів, якими обґрунтовував свої вимоги про стягнення заборгованості з АТ «В», та безпідставно передав частину цих документів неуповноваженому органу (прокуратурі), а тому позов було залишено без розгляду правомірно.

ВГСУ під час вирішення справи керувався таким: перш ніж залишити позов без розгляду, суд мав з'ясувати причини невиконання позивачем вимог суду про надання оригіналів документів. Поважними, з огляду на конкретні обставин справи, вважаються причини, які через об'єктивні, не залежні від позивача обставини унеможливлюють вчинення ним відповідних процесуальних дій; оскільки місцевий господарський суд, приймаючи ухвалу про залишення позову без розгляду, не зазначив мотивів, з яких подані позивачем у матеріали справи докази не є належними та достатніми для розгляду справи, та не зазначив, чому необхідно було надати певні документи і яких обставин не може бути встановлено без них, апеляційний суд правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції.

Постанова ВГСУ від 10.11.2016 р. № 910/1236/16: касаційну скаргу АТ «В» на постанову апеляційного господарського суду залишити без задоволення, а саму постанову – без змін.

3. Суд самостійно перевіряє сплату позивачем належної суми судового збору

Суть спору: ТОВ «Д» подало до суду апеляційну скаргу, але її було повернено без розгляду на підставі п.3 ст.97 ГПКУ (оскільки у доданому до скарги платіжному дорученні про сплату судового збору було неправильно заповнено поле «призначення платежу»: неправильно зазначено позивача у справі та код клієнта за ЄДРПОУ). ТОВ «Д» подало касаційну скаргу, зазначивши, що додане платіжне доручення на перерахування судового збору відповідало вимогам законодавства.

Розглядаючи касаційну скаргу, ВГСУ зазначив, що: повертаючи подану апеляційну скаргу, суд виходив з того, що заявник не додав до скарги документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі. І суд дійшов висновку, що таке платіжне доручення не може бути прийняте як належний доказ сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі; проте саме суд, у разі виникнення у нього сумнівів щодо зарахування сум судового збору до держбюджету, мав витребувати від особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження органу казначейської служби.

Постанова ВГСУ від 09.11.2016 р. № 910/10286/16: касаційну скаргу ТОВ «Д» задовольнити. Ухвалу апеляційного суду скасувати. Справу передати на розгляд до апеляційного господарського суду.

4. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне встановлену законом відповідальність

Суть спору: ТОВ «П» подало позов до ТВ АМК України про визнання його рішення недійсним. Цим рішенням за порушення законодавства про захист економічної конкуренції на ТОВ «П» було накладено штраф 68000 грн. У задоволенні позову було відмовлено, апеляційний суд визнав таку відмову правомірною. ТОВ «П» подало касаційну скаргу.

ВГСУ під час вирішення справи виходив з такого: рішення органу АМК України є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, а їх невиконання тягне передбачену законом відповідальність; в оскаржуваному ТОВ «П» рішенні було вказано на спосіб його виконання шляхом спростування інформації, яка поширювалася позивачем раніше щодо діяльності іншого підприємства. Також позивачу було надано право самостійно обрати спосіб доведення інформації особам, серед яких раніше він поширював недостовірну інформацію. Однак ТОВ «П» не виконало зазначених приписів.

Постанова ВГСУ від 09.11.2016 р. № 917/52/16: касаційну скаргу ТОВ «П» залишити без задоволення.

5. Особа є невинною, якщо доведе, що вживала заходів з належного виконання зобов'язання.

Суть спору: ТОВ «М» подало позов до ТОВ «Д» про відшкодування збитків, завданих пожежею, у розмірі 141362 грн. та 3000 грн. витрат на проведення експертних досліджень. Пожежа сталася у приміщенні, яке ТОВ «Д» орендувало у ТОВ «М». Згідно з висновками пожежно-технічної експертизи причиною пожежі стало займання горючих матеріалів, а джерело пожежі знаходилося у межах тих приміщень, якими користувався відповідач. Позивач стверджував, що особою, відповідальною за заподіяння шкоди, є відповідач як орендар приміщення, в якому виникла пожежа. Відповідач вважав, що позивач не навів належних та допустимих доказів протиправності його дій (бездіяльності) та заявляв про відсутність своєї вини. Позов було задоволено, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. ТОВ «Д» подало касаційну скаргу.

ВГСУ під час вирішення справи враховував таке: оскільки за договором відповідач як орендар узяв на себе зобов'язання із збереження об'єкта оренди, а також з огляду на відсутність належних та допустимих доказів причетності третіх осіб до пожежі, що сталася, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність вини відповідача; твердження відповідача про те, що приміщеннями будівлі користувалися й інші орендарі, що виключає причетність до пожежі лише ТОВ «Д», судами визнано безпідставним, оскільки займання почалося саме у приміщенні, яким користувався відповідач на умовах договору оренди, і тому саме він повинен нести цивільно-правову відповідальність за збереження орендованого приміщення; посилання відповідача на те, що документи, подані ТОВ «М», не можуть бути об'єктивним доказом розміру завданих пожежею збитків, оскільки їх складено на звернення орендодавця, правомірно не враховано судами, оскільки відповідач відповідних розрахунків для спростування розміру заявлених до стягнення грошей не надав.

Постанова ВГСУ від 09.11.2016 р. № 911/316/16: касаційну скаргу ТОВ «Д» залишити без задоволення.