ВСУ ще раз підтвердив принцип трудового права запроваджений же з радянських часів: якщо ти працював в штаті підприємства, то за твою працю підприємство повинно розрахуватись з тобою за будь-яких обставин. «Кожна праця, повинна бути оплачена.»

І не має значення, коли працівник звернеться до суду із позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати. Строк позовної давності законодавством не передбачений.

Правова позиція ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16: Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Постанова ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62425737